Функції державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських забов’язань

Одним із засобів забезпечення цивільних і господарських зобов’язань, передбачених Цивільним (далі – ЦК) і господарським ( далі – ГК) України , в силу ч.2 ст. 199 ГК України, в господарському обігу може застосовуватися державна гарантія як специфічний і такий, що має певний набір індивідуальних ознак та властивостей, засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань. Разом із тим комплексні дослідження даного інституту в Україні відсутні; є поодинокі праці науковців, присвячені лише деяким проблемним моментам, пов’язаним із державними гарантіями – І. Пучковської, В. Добровольської, О. Подцерковного , Р. Майданиика та інших учених.

Необхідність розвитку засобів стимулювання інвестицій в економіку держави роблять дослідження різноманітних питань, пов’язаних із вказаним засобом забезпечення виконання зобов’язання, актуальними з теоретичної та практичної точки зору.

Метою цієї статті є дослідження та характеристика функцій державної гарантії як одного із засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань.

Перш за все слід зазначити, що державна гарантія, як і будь-який інший засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань, виконує захисну (компенсаційну) та стимулюючу функції.

Захисна (компенсаційна) функція державної гарантії полягає в тому, що цей засіб покликаний компенсувати, мінімізувати або відвернути несприятливі наслідки для кредитора, які виникли або можуть виникнути у випадку невиконання, неналежного виконання чи іншого порушення позичальником ( боржником) умов основного зобов’язання.

Стимулююча функція державної гарантії полягає у спонуканні позичальника (боржника) до належного виконання основного зобов’язання , що нею забезпечене, під страхом настання для нього несприятливих наслідків, насамперед наслідків матеріального характеру. Враховуючи положення ч. 2 ст. 17 Бюджетного кодексу (далі – БК) України, відповідно до якої гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів, у випадку з державною гарантією такими наслідками матеріального характеру, зокрема, є стягнення з позичальника ( боржника ) основної суми боргу – фактично сплачених сум за основним зобов’язанням, що забезпечене державною гарантією; покладання стягнення на майно боржника тощо.

Пучковська І. звертала увагу на те, що будь-який спосіб забезпечення повинен виконувати захисну (компенсаційну) та стимулюючу функції, тобто виконання цих функцій із урахуванням інших ознак дає змогу віднести певний спосіб до способів забезпечення виконання зобов’язань [1, с. 126].

Державна гарантія виконує також і охоронну функцію. Такий висновок є наслідком того, що на охорону прав кредитора за основним зобов’язанням, яке забезпечене державною гарантією, спрямована не лише певна сукупність норм права й умов відповідного договору, що покликані регулювати відповідні зобов’язальні відносини, а й безпосередньо державна гарантія, окремі умови її надання та відповідні норми щодо цього. При цьому вказані умови та норми містяться у відповідному акті Кабінету Міністрів України ( далі – КМУ) про надання державної гарантії щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єкта державного сектора економіки; договорі про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути у разі виконання державою гарантійних зобов’язань, і документі, щодо надання державної гарантії, підписаному Міністром фінансів України. Зокрема подібні норми містяться у постанові КМУ від 30.06.2010 р. № 567 (пункти 9,10). Саме окремі положення зазначених актів і документів у кожному конкретному випадку виконують роль додаткових норм , що нарівні з відповідними нормами законодавства також спрямовані на забезпечення нормального та безперешкодного розвитку відповідних відносин, а саме – на забезпечення належного виконання відповідних зобов’язань. Таким чином, державна гарантія дійсно виконує й охоронну функцію, виконання якої обмежене моментом виникнення зобов’язань за державною гарантією та відповідного права вимоги у кредитора за основним зобов’язанням.

Слід зазначити, що державна гарантія виконує і функціє державного впливу на економіку , оскільки саме шляхом надання державних гарантій у держави ( як учасника відносин у сфері господарювання) з’являється можливість підтримати той чи інший сектор економіки й окремих його підприємств. Отже, вона може вплинути на певну неприбуткову сферу економіки та підвищити її рентабельність як для суб’єктів господарювання, що в ній працюють, так і для інвесторів. Необхідність такої перевірки може бути зумовлена як потребами ринку ( неприбутковість діяльності суб’єкта в певній сфері ), так і волею держави як власника корпоративних прав, що дбає про залучення інвестицій до вітчизняної економіки, тощо. При цьому, реалізуючи функцію державного впливу на економіку, державна гарантія як засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань одночасно виступає як засіб державного регулювання економіки. Про це свідчить аналіз основних складових понять «державне регулювання економіки» [2, с.347]:

Державне регулювання економіки - вплив держави на діяльність господарюючих суб’єктів і ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, вирішення екологічних та соціальних проблем;

Державне регулювання економіки - це цілеспрямований процес, що забеспеячує підтримку або зміну економічних явищ, їх зв’язків.

Добровольська В. стверджує, що більш прийнятним є визначення регулювання господарської діяльності як державного впливу щодо певного суб’єкта (суб’єктів) господарювання з метою недопущення, зміни або припинення господарської ситуації певного роду або, навпаки, підтримки її у відповідному стані [3, с. 18].

Викладене також вказує на те, що державна гарантія виконує інструментальну й інвестиційну функції. При цьому с утніть інструментальної функції виявляється у тому, що державна гарантія є одним із найважливіших інструментів впливу на ринок, який, нажаль, сьогодні недостатньо використовується за призначенням. Використовуючи державну гарантію як відповідний інструмент, держава може стимулювати та підтримувати господарську діяльність у певній сфері. Так, відповідно до постанови КМУ «Про надання у 2010 році державних гарантій за зобов’язаннями Державної служби автомобільних доріг» від 11.08.2010 р. № 740/2010 держава в особі КМУ стимулює інвестування будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонту автомобільних доріг загального користування і придбання дорожньої техніки й обладнання для дочірніх підприємств ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Таке Симулювання здійснюється саме шляхом надання державних гарантій кредиторам Державної служби автомобільних доріг України. Іншими словами, можна стверджувати, що в кожному конкретному випадку використання державної гарантії може призвести, зокрема, до: підтримки певного суб’єкта чи групи суб’єктів, підвищення їх конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості сфери діяльності відповідних суб’єктів тощо.

У свою чергу, сутність інвестиційної функції полягає у тому, що надання державної гарантії дозволяє залучити інвестиції в ті сфери, де без даного засобу забезпечення залучення кредитів, укладання договорів лізингу, а також залучення інвестицій в інших формах інвестування є ускладненим або практично неможливим.

Висновок про виконання державною гарантією інвестиційної функції є результатом аналізу низки норм чинного законодавства. Так, аналізуючи положення абзацу 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», відповідно до якого інвестори можуть виступати в рої вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можна стверджувати, що кредитор за основним зобов’язанням, що передбачене державною гарантією, є інвестором і одночасно суб’єктом інвестиційної діяльності, а кредит (точніше його сума) - об’єктом інвестиційної діяльності (ст..4). Крім того, ч. 5 ст.7 зазначеного Закону, зокрема, передбачає, що для державних підприємств, які виступають інвесторами за межами України й яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Державна гарантія виконує також планову функцію. Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 11 ГК України, основною формою державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного і соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інши державні програми з питань економічного і соціального розвитку. Державна гарантія може бути реалізована лише в межах фінансування за рахунок Державного бюджету України на відповідний рік, а тому вона дійсно виконує планову функцію.

Застосування державної гарантії дозволяє державі впливати на економіку без застосування прямих важелів і суто адміністративного методу правового регулювання, мінімізуючи прямий державний вплив на економіку, що дозволяє досягти заздалегідь запланованого чи запрограмованого результату.

Державна гарантія як засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань виконує й інші функції, притаманні господарським договорам [4, с. 300].

Висновки. Державна гарантія як засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань, окрім стимулюючої та захисної (компенсаційної) функцій, розглядаються, як у в ЦК, так і в ГК України. Вона є способом (засобом) забезпечення виконання господарських зобов’язань, виконує й інші специфічні функції: державного впливу на економіку; охорону; інструментальну; інвестиційну; планову; координаційну; організаційну та ін. Розуміння сукупності функцій державної гарантії є запорукою прагматичного та корисного для економіки використання цього засобу, стабільного та поступового розвитку економічних відносин в Україні.

Література:

1. Пучковська І. Щодо визначених характерних ознак і функцій видів забезпечення виконання зобов’язання // Вісник Академії правових наук України. – 2006. - № 4. – С. 118-126.

2. Большой Экономический словар / Под ред. А.Н. Азримяна. – М., 1997. – 726 с.

3. Добровольська В.В. Правове забезпечення державного регулювання економіки. – О. 2010. – 258 с.

4. Господарське право / Під ред. В.С. Щербини. – К., 2006. – 656 с.

Науковий керівник – В.М. Тісунова, доктор економічних наук, професор, професор кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экономико-правовые проблемы: вызовы современности”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Руна