Економічна криза в Україні та шляхи її подолання на підставі формування інноваційної моделі розвитку держави

on 26 Октябрь 2010.

На сьогодні в нашій країні різко постало питання економічної кризи та її негативних наслідків для економіки. Україна як незалежна держава повинна мати й реалізувати ту економічну політику, яка поряд із захистом її державних інтересів приведе до суттєвого зростання життєвого рівня населення. На відміну від багатьох прийнятих раніше програм, законів тощо, ці засади повинні враховувати особливості перехідної економіки і співвідношення державного регулювання та ринкового саморегулювання економіки, повинно базуватися на стратегії поширення прогресивних реформ, лібералізації зовнішньо економічної діяльності. Ці засади мають на меті розробку шляхів усунення руйнівної ролі невдалої, побудованої на основі монетарної політики, грошово-фінансової системи, яка буде адекватною перехідному етапу розвитку економіки нашої держави. Положення цих засад потрібно враховувати не тільки під час формування внутрішньої політики, програм діяльності урядів, а й під час зміни грошово-фінансової системи, формування законів, які визначали б і зовнішньоекономічну діяльність.

Багато авторів мають різні погляди на питання економічної кризи. Аналізуючи їх статті, можна дізнатися багато цікавих висновків то відповідних пропозицій.

Зокрема, питання про інноваційну активність підприємств в умовах кризи розглядаються в працях провідних українських вчених – Ю. Бажала, В. Гейця, Б. Кваснюка, А. Чухна; теоретичні проблеми взаємозалежності розвитку ринкової економіки та інновацій досліджуються такими вченими, як А.І. Анчишкін, Л.Л. Антонюк, І.М. Буднікевич, С.В. Валдайцев, С.Ю. Глазьєв.

Умови глобалізації та інтеграції світових економік в єдиний механізм, в яких знаходиться постіндустріальне суспільство, вимагають від підприємств досягнення конкурентоспроможності на світовому ринку, а це вимагає перетворення науки на основну продуктивну силу, що означає не лише впровадження інновацій та досягнень науково-технічного прогресу, а й знаходження та використання власних потенціальних можливостей у цьому напрямку [1]. Підкреслимо, що особливо ці питання набувають гострого характеру в умовах кризи.

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя [2, 3].

За останні роки в умовах кризи, яка охопила всі сфери життя, рівень інноваційної активності підприємств суттєво знижується. Основними причинами такого негативного явища є:

- нестійкість української економіки до світової фінансово-економічної кризи, результатом чого стали проблеми у банківській системі України, скорочення та неможливість функціонування малого та середнього бізнесу, різке скорочення обсягу інвестицій (як іноземного, так і національного походження) в економіку;

- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників [3];

- відсутність чітких механізмів і регламентованих термінів розгляду інноваційних проектів;

- високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва [5];

- слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва - провідника інноваційного продукту до масового виробництва тощо.

Саме тому, основою вирішення вищезгаданих проблем мають бути інновації, визначення чіткої інноваційної стратегії держави, яка повинна бути головною базою розвитку підприємств. Отже, найголовнішими факторами, на погляд вчених, що мають бути основою інноваційного розвитку, повинні стати:

- створення фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів і технопарків, лізінгових фірм (у перспективі вони повинні стати стрижнем інноваційного процесу у державі);

- проведення ефективної податкової політики, що забезпечать тісний зв'язок доходів підприємств з кінцевими результатами їх діяльності в сфері НТП, що передбачає надання підприємствам пільг при створенні та освоєнні на виробництві прогресивних технологій і нових видів продукції, що розробляються в рамках відповідних науково-технічних програм державного рівня, а також основаних на відкриттях, винаходах та інших патентно-правових рішеннях;

- розробка інноваційної політики, яка представляє собою сукупність принципів і заходів, що забезпечать створення сприятливого інноваційного клімату у державі. Вона повинна об'єднати загальними завданнями науку, техніку, виробництво, споживання, фінансову систему, освіту та повинна бути орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів, розвиток високотехнологічних виробництв та пріоритетів економіки;

- поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі зниженою кредитною ставкою;

врахування зарубіжного досвіду, який свідчить, що періоди уповільнення економічного зростання у державах не знижують, а навпаки збільшують витрати на науку і технологічне переоснащення виробництва. Особлива увага повинна приділятися підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну діяльність [6].

З вище викладеного випливає такий висновок: цілком доцільно буде провести ці фактори в життя та реалізувати їх, це дасть змогу нашій країні ступити на крок вперед в сфері інноваційної діяльності.

Література

1. Інноваційна активність підприємств в умовах кризи // www.rusnauka.com/Page_ru.htm

2. Абубеков Р. Идея, которая может стать национальной: экономический кризис можно преодалеть // Деловая Украина – 1999. - №25.

3. Грищук В.В. Про деякі шляхи виведення економіки України з Кризового стану. Записка до комісії Верховної Ради України з соціальних питань. – 05.11.1996р.

4. Губский Б. Як подолати економічну кризу, або пошук економічних моделей відродження України // Урядовий кур'єр. – 1999. – №208-209.

5. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики. – К.: Вища школа, 1998. – 560 с.

6. Квасюк Б. Сущність та особливовті кризи в Україні // Економіка України – 1992. – №5. – С. 55-65.

7. Кір'ян Т., Шаповал М. Як вивести Україну із затяжної соціальної та економічної кризи // Праця і зарплата. – 1998. – №13. – с. 70-72.

Научный руководитель – Малаева Т.В., доцент кафедры экономико-правовых дисциплин ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, кандидат экономических наук

Данная работа представлена на конкурс научных работ студентов «Экономика и право: проблемы и тенденции», проводимый на кафедре экономико-правовых дисциплин Луганского государственного университета внутренних дел имени Э.А. Дидоренко

Руна