Відповідальність за забруднення ґрунту за адміністративним законодавством України

Становлення України як незалежної держави зумовило реформу правової системи, стрімке вдосконалення законодавства, що регулює відносини в усіх сферах суспільного життя. Значною мірою процес реформування торкнувся й адміністративного права як фундаментальної галузі публічного права. Науковцями почали розроблятися і втілюватися в життя нові теоретичні підходи та положення, а законодавці почали формувати нові правові норми, що відповідають потребам суспільного розвитку.

За таких умов помітно зростає важливість оперативного реагування на факти екологічних правопорушень та притягнення винних до відповідальності. Серед різновидів юридичної відповідальності чільне місце займає адміністративна відповідальність. Актуальність застосування останньої визначається й тим, що суб'єктами порушень екологічного законодавства досить часто є юридичні особи.

Проблемам вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства, оновлення інституту адміністративної відповідальності присвячено роботи багатьох вітчизняних науковців. Так, обґрунтуванню нових поглядів на природу адміністративного делікту, розкриттю його властивостей й співвідношення зі злочином і управлінським правопорушенням, висвітленню аспектів радянської доктрини, аналізу сучасного стану досліджень проблем адміністративного проступку і відповідальності за його вчинення слугували праці Ю. П. Битяка, І. П. Голосніченка, С. Т. Гончарука, А. П. Клюшніченка, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, М. И. Коржанського, Д. М. Лук'янця, В. І. Німченка, В. І. Олефіра,М. М. Тищенка, Н. В. Хорощак, В. К. Шкарупи, X. П. Ярмакі та деяких інших фахівців.

Однак незважаючи на велику кількість вчених, які досліджували це питання, залишається низка не вирішених проблем які потребують подальшого вивчення, розвитку та дослідження у сфері адміністративної відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища.

Метою нашого дослідження є визначення основних існуючих положень та перспектив розвитку відповідальності за забруднення ґрунтів за адміністративним законодавством України та шляхів його вдосконалення.

Водночас у правовому інституті адміністративної відповідальності, як і в інших основних складових галузях адміністративного права, сьогодні відбуваються істотні зміни внаслідок правової реформи в Україні. З цього приводу, слушною є думка В. К. Колпакова про те, що після набуття Україною незалежності адміністративно-деліктні питання, на жаль, не посіли потрібного місця в роботах учених-адміністративістів, а висвітлення концептуальних аспектів адміністративного проступку залишається в межах, що були окреслені доктриною радянського адміністративного права [4, с. 9-10].

Неодмінними умовами притягнення до адміністративної відповідальності є протиправність дії (бездіяльність) особи та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявляється в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства. КУпАП передбачає певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у різних сферах діяльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9 КУпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському господарстві, порушенням ветеринарно-санітарних правил [1, с. 62]. У ст. 104 КУпАП містяться приписи про адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогосподарських підприємств [1, с. 62].

У наш час значно зростає роль відповідальності за правопорушення в сфері раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. У ст. 52 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими відходами, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур’янами [1, с. 30]. Частими порушеннями є використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в експлуатацію об’єктів, що негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нанесення родючого шару ґрунту.

Тимчасове положення про порядок здійснення органами Держкомзему державного контролю за використанням та охороною земель, затверджене наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29 липня 1993 р. №65, визначає повноваження та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного законодавства. Зокрема, головні державні інспектори і державні інспектори по використанню та охороні земель України, областей, районів у межах своєї компетенції мають право: безперешкодно, пред’являючи службове посвідчення, відвідувати підприємства, установи, організації, в тому числі військові та оборонні об’єкти незалежно від форм власності й відомчої належності для перевірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель; давати власникам землі та землекористувачам незалежно від відомчої належності обов’язкові для виконання вказівки щодо використання та охорони земель, а також усунення виявлених порушень; вносити на розгляд відповідних рад пропозиції про припинення прав на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК (ст. ст. 143-152); складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, пов’язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищенням межових знаків, а також складати протоколи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, пов’язані зі псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або не приведенням їх у стан, придатний для використання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністративним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування; порушувати перед радами, які прийняли рішення, а також перед вищестоящими радами питання про припинення тих рішень рад, які суперечать чинному земельному законодавству; одержувати безплатно від органів виконавчої влади, власників землі й землекористувачів дані про наявність, стан і використання земельних угідь, а також інформацію про наявність земель запасу; залучати на умовах договору за погодженням з керівниками підприємств, установ, організацій, науково-дослідних і проектних інститутів спеціалістів для участі в обстеженні земель [2].

Реалізація адміністративно-деліктної політики має відбуватися шляхом вирішення низки актуальних проблем у зазначеній сфері. Так, на слушну думку вчених, до найважливіших проблем адміністративного деліктного законодавства слід віднести:

• розпорошеність та не системність його норм;
• еклектичність (поєднання різнорідних за своєю природою елементів) змісту матеріального адміністративного деліктного законодавства;
• застарілість основних інститутів адміністративно-деліктного права [3, с. 127].

Слід зауважити, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки в життєдіяльності людини є невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна на думку Є. Шевкунової, здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів [5, с. 373].

Серед глобальних проблем, що стоять перед людством, особливе місце займає вихід з екологічної кризи. Йдеться не просто про охорону природи у традиційному розумінні, не лише про рятування окремих представників рослинного та тваринного світу, очистки від забруднення цінних природних об'єктів, необхідно створити цілий комплекс заходів політичного, економічного, технологічного та правового характеру, які забезпечили б екологічну безпеку людства.

Список використаних джерел

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ТОВ «Одісей», 2009. – 288 с.

2. Наказ Держкомзему від 29 липня № 65 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок здійснення органами Держкомзему державного контролю за використанням та охороною земель" [Електронний ресурс] // Державний комітет України із земельних ресурсів. – Режим доступу: http://dkzr.gov.ua/terra/control/uk/publish/article;jsessionid=9AE29C184F0025E5717BC8FDE86719AE?art_id=37684&cat_id=36950

3. Адміністративно-деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / Автор-упорядник O.A. Банчук. – К.: Книги для бізнесу, 2007. – 912 с.

4. Колпаков В.К. Деліктний феномен в адміністративному праві України: Дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07. – К., 2005. – 455 с.

5. Шевкунова Є.О. Правовий аналіз вирішення екологічних конфліктів / Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 568 с.

Науковий керівник – Волкова Г.І., заступник начальника кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экология и право: теория и практика”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка