Правовий механізм охорони земель в Луганській області

Земля, якщо вона безсовісно не пограбована, може знову і знову давати все необхідне для життя.

С. Юделл, американський еколог

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особлвою охороною держави. Правова охорона земель є важливою складовою частиною охорони навколишнього природного середовища, початком шляху до екологічної безпеки, яка має стати складовою частиною національної безпеки України.

Земельні ресурси, що виконують важливі економічні й екологічні функції, відіграють важливу роль у життєдіяльності людини. їх охороні, забезпеченні раціонального використання приділяється особлива увага в усіх державах світу. Не винятком із цього є Україна, земельний фонд якої складає 5,7% території Європи й знаходиться у край занедбаному стані [1, с. 74].

Найбільш гостро проблеми раціонального використання землі, створення екологічно стійких і високопродуктивних угідь знаходяться в умовах Луганської області. Високе сільськогосподарське освоєння земельного фонду, інтенсивна оранка земель з розчленованим рельєфом, забруднення грунтів промисловими викидами і відходами не правильне застосування агрохімікатів призвели до деградації ґрунтової родючості. Якісний стан родючих земель області можна оцінити як екологічно небезпечний [2, с. 99].

За останні роки в нашій області стан використання земель погіршений і ставить під загрозу можливість їх ефективного землекористування. Слід зазначити, що порушенню і забрудненню піддаються, як правило, родючі землі, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Проблема охорони земель, їх екологічного стану є найбільш актуальною в умовах земельної реформи, метою якої є створення основ рівноправного розвитку форм власності і господарювання на землі, формування багатоукладеної економіки, раціонального використання та охорони земель. Нажаль в нашій країні економічні інтереси пріоритетні ніж інтереси щодо охорони земель і родючості грунтів, реалізації прав громадян на екологобезпечний стан грунтів, та їх захист від деградації, забруднення, засолення. Подальше існування нашої цивілізації подавлене під загрозу через величезну втрату родючих земель, масштаби, якої зростають.

Отже зміцнення охорони земель – це важливий крок до подолання екологічної кризи, в якій опинилася Україна. Правова охорона земель – це разом з тим і охорона земельних прав власників землі і землекористувачів. Ці питання настільки тісно пов'язані, що практично виступають єдиним цілим, і все це, безумовно свідчить про актуальність даної проблеми в наш час.

В останні роки проблемам правового забезпечення охорони земельних ресурсів, зокрема приділяється велика увага, яка знаходить своє відображення в законодавчих документах і публікаціях, як в Україні, так і в світі. В останні роки проблему охорони земель вивчають: Н.И. Краснов, Н.И. Титова, О.В. Донцова, В. Трегобчук, М.К. Шикула, А.В. Скоробагатько, В.І. Андрейцева, Т. Жиравецький та багато інших. Однак і законодавство, і практика у вирішенні цього питання має недоліки, які призводять до того, що визначена в законодавстві мета - охорона земель від нераціонального використання не знаходить свого практичного відображення.

Тематика екологічно-правового захисту земель на сучасному етапі достигла високого рівня розвитку. Тому основна мета цієї статті полягає у тому, щоб знайти найбільш дійові правові форми охорони земель, привернути увагу до проблем, пов'язаних з їх охороною та раціональним використанням.

Ключова роль у правовому механізмі охорони земель має належати державному контролю. Він згідно законодавства покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади по земельних ресурсах, у системі якої для цього утворена Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і спеціально уповноважений орган виконавчої влади охороно навколишнього природного середовища,. у системі якого здійснення відповідного контролю покладено на Державну екологічну інспекцію ( стаття 188 земельного кодексу України, статті 5, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель") [3, с. 76].

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших спеціальних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земель від шкідливих антропогенних впливів, а також відтворення та підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За порушення екологічного законодавства передбачена в одних випадках адміністративна, а в інших – кримінальна відповідальність. Розмежувальним критерієм злочинів і адміністративних проступків виступає ступінь суспільної небезпеки. Крім того, враховують конкретні обставини правопорушень: вид, розмір завданої шкоди, конкретні наслідки тощо. У випадках, коли за екологічні правопорушення не настає ні кримінальна, ні адміністративна відповідальність, можливе настання дисциплінарної відповідальності.

Слід зазначити, що в нинішніх умовах фінансово - економічної кризи у розв'язанні проблем охорони грунтів допоможуть стійкі, дієві правові засади. З метою посилення вимог до охорони грунтів, їх використання, збереження та відтворення родючості потрібен ефективний організаційно-економічний механізм їх реалізації на практиці. Головне завдання полягає в тому, щоб за допомогою правових норм, фінансово-економічних важелів підвищити відповідальність всіх землевласників, землекористувачів та суб'єктів господарювання за раціональне використання та якісний стан грунтів, зробити їх морально й матеріально зацікавленими в проведенні заходів щодо захисту й відтворення продуктивної сили землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву.

На нашу думку, з метою удосконалення правового механізму охорони земель необхідно запропонувати наступні заходи, а саме:

1. Вже давно назрілі такі доповнення до чинного законодавства, як кримінальна відповідальність посадових осіб і громадян за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній, тому що « пальма першості» серед правопорушень належить саме самозахопленню земельних ділянок. Саме через це ми пропонуємо внести певні зміни до наступного проекту Кримінального кодексу України ( далі КК України), а саме доповнити розділ VIII КК України, який складають злочини проти навколишнього середовища статтею 255 КК України, яка б передбачала кримінальну відповідальність посадових осіб і громадян за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній.

2. Необхідно створити при Державному комітеті з питань землі Держгрунтоохоронну службу, під керівництвом якої будуть виконуватисьвсі роботи з вивчення, використання, охорони й управління земельними ресурсами. Ця служба повинна мати картографо - аналітичну інформацію про стан земельних ресурсів країни, визначати пріоритетні проблемні питання, подавати пропозиції владі, щодо бюджетного фінансування; заходів, спрямованих на охорону грунтів, і грунтоохоронних законодавчих актів.

3. Слід також внести зміни до статті 188 Земельного кодексу України, яка до повноважень уповноважених органів земельних ресурсів відносить контроль за використанням та охороною земель, а до повноважень уповноважених органів охорони навколишнього природного середовища – за додержанням вимог законодавства про охорону земель. В даній ситуації розмежування повноважень має умовний характер, оскільки в обох випадках контролюючі органи мають один об'єкт перевірки, тому, на нашу думку, доцільно було б тут утворити одну контролюючу структуру (Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням земель в системі Мінагрополітики України), із концентрацією в ній усіх функцій з контролю.

Якщо наша країна на нових нормативно-правових засадах вибудовує земельні відносини, то і виховання посадових осіб, громадян у дусі суворого дотримання чинного законодавства, зокрема земельного, законослухняності має стати одним з пріоритетних завдань розвитку суспільства.

Література:

1. Конституція України. – Х.: ООО «Одисей», 2007. C. 14-64 с.

2. Земельний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одисей», 2008. – 120с.

3. Закон України " Про охорону навколишнього природного середовища": Витяг із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №41. – С. 546.

4. Закон України "Про охорону земель"// Урядовий кур'єр (Орієнтир). – 2003. – №144.

5. Закон України " Про державний контроль за використанням та охороною земель"// Урядовий кур'єр (Орієнтир). – 2003. – 23 липня. – №134.

6. Чмут С.В. Деякі актуальні проблеми правової охорони земель сільськогосподарського призначення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – №2. – С. 151-158.

7. Комарницький В.М. Еколого-правові аспекти розвитку земельних відносин в Україні // Вісник ЛДУВС, Луганськ: РВВ ЛДУВС. – 2006. – Вип. 4. – С. 74-79.

Науковий керівник – Волкова Г.І., заступник начальника кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экология и право: теория и практика”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка