Лісова політика України

Актуальність теми. Ліс – величезне національне багатство. Він відіграє значну господарську, економічну й екологічну роль. Екологічна функція лісів полягає в тому, що вони є джерелом поліпшення клімату, захищають ґрунти від вітрової і водної ерозії, є місцем перебування звірів і птахів, використовується в рекреаційних, естетичних та культурно-оздоровчих цілях. З економічної сторони ліс є основним джерелом деревини, технічної, лікарської сировини, що використовується для різних галузей господарства. Ліс – основа паперової, меблевої та інших галузей промисловості.

З отриманням незалежності в Україні формується державна політика розвитку економіки, в якій управління лісовим господарством займає щільне місце. Розроблялися та приймалися законодавчо-нормативні акти, працювала міжвідомча аналітично-консультативна рада, яка робила свої висновки про стан лісового господарювання. Незважаючи на значні зусилля діячів лісового господарства, державних діячів та депутатів Верховної Ради України, стагнація лісового господарства продовжується [4, с. 73].

Аспекти даної теми вивчаються багатьма вченими. Це зокрема Н.Р. Малишев, А.Г. Бобков, А.П.Гетьман, М.В. Шульга, В.О. Чуйков, Н.Р. Кобецька, Г.І Балюк та ряд інших вчених. Але не всі питання, які стосуються використання та охорони лісів є досить вивченими і прийнятими до практиці. Так, вони містяться в нормах законодавчих актів, але не всі виконуються як органами державної влади, органами місцевого самоврядування так і самими громадянами нашої держави.

Мета даної статті вивчити та дослідити ліс як природний об’єкт та визначити формування державної політики та функцій держави по управлінню в галузі використання і охорони лісів.

На даний момент ми можемо спостерігати такі проблеми лісового сектора: ліси України зріджені, низькою повноти. недостатній догляд у молодих лісах та надмірні вирубки у пристигаючих та стиглих лісостанах призводять до зниження як продуктивності, так і біологічної стійкості українських лісів.

Враховуючи виснаженість українських лісів та незначний внесок лісового господарства в економіку країни, доцільно було б значно обмежити вирубку. Але це мало б сенс, якби весь ліс в Україну природним. Насправді ж половина його є штучними насадженнями.

Неефективна організація ведення лісового господарства, об'єднання функцій державного управління і контролю у сфері використання, охорони, захисту лісового фонду і відтворення лісів із підприємницькою діяльністю призводить до неефективного господарювання, зростання витрат, відсутності інвестицій та, в кінцевому підсумку, до втрати перспектив розвитку не тільки лісового господарства, а й деревообробної, меблевої та целюлозно-паперової галузей промисловості, які стають заручниками непрозорого менеджменту лісового господарства [5, с. 263-265].

Оскільки нині повсюдно поширилося промислове використання лісів, постала необхідність вчасного заселення зрубів. Лісовий кодекс у новій редакції встановлює, що основними завданнями державного регулювання та управління в сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонально використання та відтворення лісів [3, с. 38; 1, ст. 25].

Необхідною умовою їх успішної реалізації є наявність системи управління лісами і лісовим сектором економіки на національному та міжнародному рівнях. Однак дане трактування спрямоване тільки на об'єкт управління – лісове господарство, що характеризує у загальних рисах мету державного управління лісогосподарським комплексом. Проте неконкретизованою залишається поведінка господарських суб’єктів, які безпосередньо впливають на стан лісового господарства. Крім того, слід розкрити суть проводимої лісової політики в Україні та суть суперечності між різною тривалістю лісогосподарського та бізнесового циклів.

Вивчення причинно-наслідкових зв’язків у лісогосподарському комплексі дає підстави для визначення, що лісова політика – це встановлення державною владою концептуальних правових, організаційних, фінансових, екологічних соціальних та ін. умов розвитку лісового господарства, достатніх для усунення суперечностей між лісогосподарським та бізнесовим циклами та забезпечення реалізації інтересів суб’єктів усіх форм власності [4, с. 73].

Формування лісової політики в Україні почалося з часів встановлення державної незалежності з прийняттям у 1994 році Лісового кодексу України. До цього часу лісові відносини в Україні регулювалися лісовим кодексом СРСР. Лісовий кодекс України, в який у лютому 2006 року було внесено суттєві поправки, дає визначення поняття про ліс, функції та значення лісу, врегульовує правові відносини суб’єктів лісової діяльності для забезпечення підвищення продуктивності охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання , він дає визначення лісового фонду, земель лісового фонду, власності на ліси, лісові ресурси, корисним властивостям лісів, правилам користування земельними ділянками лісового фонду, правилами оренди земельних ділянок лісового фонду. Важливим принципом, який має забезпечити гармонізацію лісогосподарського й бізнесового циклів, є принцип верховенства держави в управлінні (принцип єдиного господаря, яким є держава) [1; 4, с. 74-75].

Державний вплив на лісогосподарську галузь на сучасному етапі здійснюється у напрямі її реструктуризації, що виражається в Указах Президента України № 171/2004 «про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства» від 7 лютого 2004 р., яким передбачається: організація проведення державним комітетом лісового господарства суцільної інвентаризації лісів, їх лісовпорядкування і розроблення відповідних проектів організації та розвитку лісового господарства, завершення оформлення правовстановлюючих документів на користування земельними ділянками лісового фонду; утворення територіальних органів Державного комітету лісового господарства України; реструктуризація державних лісогосподарських підприємств, яким земельні ділянки лісового фонду надані в постійне користування для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів з метою створення умов для збільшення інвестицій у глибоку переробку деревини, розвитку торгівлі продукцією лісового господарства з цінних лісових порід на біржах та аукціонах, запровадження порядку, за яким експорт деревини здійснюється лише за умови документального підтвердження погодження зазначеної продукції, гармонізації порядку ведення обліку лісів і державного лісового кадастру з нормами і стандартами Європейського Союзу; забезпечення державного контролю за використанням лісового господарства [2, 4, с. 74-75].

- основна проблема ефективного ведення лісового господарства полягає в суперечності лісогосподарського й бізнесового циклів, оскільки тривалість лісогосподарського циклу від збору насіння до збору врожаю (стиглого лісу) становить 60-100 років, а бізнесового циклу (отримання прибутку від вкладання капіталу) – 3-5 років, що без системоутворюючого впливу держави на лісову галузь приведе до надмірної експлуатації лісового фонду і занепаду лісогосподарського комплексу;

- формування концепції лісової політики має базуватися на характеристиці особливостей лісогосподарського й бізнесового циклів , встановлення їх стану на сучасному етапі, конкретизації суперечностей між ними, вибору методів і механізмів їх усунення [4, с. 75-76].

Ми згодні з авторами, але вважаємо, що реформування відбувається в центральних органах виконавчої влади, а на місцевому рівні все практично залишилося без змін; не були піддані змінам форми і методи здійснення управління лісовим господарством, що не може не позначатися на розвитку ринкової економіки; також необхідно відзначити неефективність існуючого порядку використання лісових ресурсів і землі лісового фонду. позначається непродуктивна діяльність місцевих органів влади щодо здійснення своїх функцій по захисту лісових масивів та екологічних прав громадян. Таму ми пропонуємо, окрім формування концепції лісової політики, яка базуватиметься на характеристиці особливостей лісогосподарського й бізнесового циклів, провести реформування лісової політики, яка проводиться на місцях (органами місцевого самоврядування) задля ефективнішого використання лісових ресурсі та ведення лісового господарства.

Таке реформування повинно бути проведене шляхом прийняття нормативно-правових акті, які б закріплювали повноваження, функції та завдання місцевих органів з питань лісової політики та регулювали порядок проведення такої політики цими органими. Ми пропонуємо з цією метою доручити розробку вище згаданих нормативно-правових актів науково-дослідницьким інститутам, які мають необхідні знання та навички у сфері управління лісовим господарством, а можна й у співробітництві з іноземними спеціалістами, для того, щоб такі нормативно-правові акти відповідали реальному стану урегульованості лісової політика місцевими органами та міжнародним стандартам.

Список використаної літератури:

1. Лісовий кодекс України// ВВР, 1994. – №17, зі змінами внесеними згідно з законами / ВВР, 2009. – №45. – ст. 684 від 02.12.2010.

2. Указ Президента України № 171/2004 «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства» від 7 лютого 2004 р.

3. Бобко А. Храму природи – новий статус! / Віче. – 2008. – №3. – с. 37-39.

4. Горбик В.М. Формування лісової політики України: стан та етапи становлення / Економіка та держава. – 2006. – №11. – с. 73-76.

5. Савченко И.А. Проблемы правового регулирования лесного сектора Украины / Вісник ЛГУВД імені Е.О.Дідоренка спеціальний випуск. Частина 1. – 2010. – №3. – с. 262-269.

Науковий керівник – Волкова Г.І., заступник начальника кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс наукових робіт студентів „Экология и право: теория и практика”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка