Правове регулювання користування надрами пов’язаних з рекреаційною діяльністю

Нинішню екологічну ситуацію в Україні, що пов’язана з використанням надр, можна охарактеризувати як кризову. Серед причин незадовільного стану законодавства про надра слід вказати нехтування об’єктивними факторами розвитку суспільних відносин у цій галузі, коли користування надрами ототожнюють з видобуванням корисних копалин [3, c. 76]. На сьогодні в надрах України виявлено понад 200 видів корисних копалин, за якими відкрито майже 20 000 родовищ і проявлень, з яких 7667 родовищ 94 видів сировини мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Значення надр у житті суспільства неоціненне. Крім добування корисних копалин (при цьому надра виконують роль основного засобу виробництва) надра можуть використовуватись і як операційно-просторовий базис діяльності людей, регламентується ст.14 Кодексу України про надра (далі - КУпН), - будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; створення геологічних територій і об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення; зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів; захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва; скидання стічних вод [2, c. 71].

Проблеми користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобутком корисних копалин, в юридичній літературі детально практично не досліджувались. В окремих працях цей вид надрокористування розглядається в загальних рисах, схематично або фрагментарно. Між тим поданий вид користування становить складне правове явище: має багато різновидів, широке коло надрокористувачів і передбачає необхідність існування системи специфічних правових норм, які нині розосереджені у розрізнених законодавчих та підзаконних актах.

Метою цієї статті є дослідження правовідносин, що виникають під час користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобутком корисних копалин; формування відповідних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про надра.

Необхідно звернути увагу на такі види надрокористування, які не пов’язані з отриманням матеріально-речових благ, а мають на меті забезпечити права громадян на дозвілля та відпочинок, на збереження та поліпшення їх здоров’я, на задоволення їх духовних і культурних потреб. До таких користувань необхідно відносити, наприклад, організацію на унікальних ділянках надр природно-заповідних об’єктів або територій, здійснення спелеології, утворення рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон.

Нині актуальність правових досліджень рекреаційних відносин обумовлена їх значимістю для оздоровлення населення, необхідністю збереження та раціонального використання природних ресурсів. Рекреаційне законодавство нині у стані розвитку та представлено безліччю нормативних актів.

В останні 10 років питання рекреації та її правового регулювання ставилися неодноразово, визнавалася необхідність їх спеціального регулювання, проте вирішені не були. Були прийняті окремі нормативні акти, які вирішували окремі питання в цій області, але не проблему. У результаті була накопичена велика база нормативних документів, яка потребує систематизації та узагальненні.

Загальним проблемам правового регулювання використання та охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячені праці А. Бобкової.

Підставами для визначення окремих надрових ділянок рекреаційними, курортними і лікувально-оздоровчими зонами є підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних ресурсів або лікувальних оздоровчих ресурсів і факторів, придатних для використання з метою поновлення та зміцнення здоров’я людей; якість ділянок надр, що сприяє відновленню психологічних, психічних, генетичних і духовних властивостей людини; можливість їх використання для організації масового відпочинку населення [3, c. 76-78].

Рекреаційні ресурси - це сукупність природно-кліматичних, побутових, культурних, оздоровчих, пізнавальних, історичних та інших ресурсів, які використовуються або можуть використовуватися для надання рекреаційних послуг в процесі рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси доцільно розділити на дві групи:

природні рекреаційні території і ресурси (рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони, інші природні території, об'єкти, комплекси, використання яких можливе в рекреаційних цілях);

рекреаційні соціально-побутові ресурси (будівлі, споруди, архітектурні та будівельні комплекси, інші об'єкти соціально-культурного призначення, що використовуються для рекреаційних цілей).

Природні рекреаційні території – це частина простору навколишнього природного середовища, призначена для масового відпочинку населення, для відновлення життєвих сил і здоров'я людей.

До них відносяться:

рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони;

землі рекреаційного, історико-культурного та частково природоохоронного призначення;

окремі ділянки земель лісового, водного фонду;

інші рекреаційні території, комплекси, придатні для використання з метою рекреації.

Природні рекреаційні ресурси - це природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення здоров'я людей.

До природних лікувальних ресурсів належать родовища корисних копалин мінерального і органічного походження, які надають на організм людини лікувальний ефект і придатні для промислового освоєння (мінеральні води, лікувальні грязі).

До природних оздоровчих ресурсів відносяться природні утворення, що формують особливі ландшафтні та мікрокліматичні умови в регіоні, які надають на організм людини оздоровчий ефект (парки, пляжі, лісопарки, лісові і гірські масиви).

До природних оздоровчих факторів належать природні явища, присутні і які у конкретній місцевості на найбільш оптимальних для організму людини концентраціях і поєднаннях - тривалість та інтенсивність сонячного випромінювання, вологість повітря, температура навколишнього середовища.

Для правового режиму природних рекреаційних територій характерно:

наявність загального та спеціального правового регулювання їх використання та охорони;

спрямованість на забезпечення спеціальної мети - відновлення життєвих сил і здоров'я людини;

заборона господарської та іншої діяльності,яка шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, будь-які зміни природного ландшафту;

заборона будь-яких дій, що порушують суспільні рекреаційні інтереси при їх використанні;

встановлення спеціального порядку їх створення, обмеження права користування ними;

загальнодержавний характер власності на них;

встановлення додаткових обов'язків користування ними;

змішаний характер їх правового режиму [4, c. 157-158].

Як юридичні ознаки рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон А. Бобкова вказує оголошення в установленому порядку меж розмірів ділянок, визначення порядку використання таких ділянок, їхньої охорони, обліку, моніторингу. Визначення підстав для визнання надрових ділянок рекреаційними, курортними і лікувально-оздоровчими зонами неможливо здійснити без проведення геологічного вивчення надр, а їх експлуатацію – без проведення гірничих робіт, відповідно до загальних положень законодавства про надра. Правове регулювання організації і форми заповідування на ділянках надр у КУпН згадується лише у ст.59. Ще однією статтею (п.4 ст.14 КУпН) передбачено як вид надрокористування створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення.

Підсумовуюче викладене, вважаємо за доцільне доповнення КУпН правовими нормами, які визначили б спеціальні організаційно-правові форми природного заповідування на ділянках надр, що мають особливу наукову або культурну цінність, а також встановлювали правовий режим користування ділянками надр для лікувальних, курортних та оздоровчих цілей. Щодо використання надрових ділянок для задоволення культурно-естетичних потреб людини, специфіка буде полягати у використанні природних лікувальних та оздоровчих ресурсів і природних оздоровчих факторів, які властиві визначеній ділянці надр [3, c. 78, c. 80].

Список використаної літератури:

1. Кодекс України про надра : Закон України від 27 липня 1994 р. №132/94- ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 36. – Ст. 340.

2. Барабаш Н. Землі, надані для потреб, пов’язаних з користуванням надрами, як об’єкт правового регулювання.// Юридична Україна. – 2009. – № 11-12. – с. 71-76.

3 Шем’яков О. Правове регулювання користування надрами для цілей, не пов’язаних із видобуванням корисних копалин.// Право України. – 2010. - №1. – с. 76-81.

4. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. – Донецк: Юго-Восток, 2000. – 308 с.

Науковий керівник – Волкова Г.І., заступник начальника кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экология и право: теория и практика”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка