Деякі аспекти удосконалення застосування адміністративно-господарських штрафів на правопорушника

Господарська діяльність повинна здійснюватися суб’єктами господарювання за правилами, які встановлені законодавством. У випадках недотримання цих правил до правопорушників застосовуються адміністративно-господарські санкції, загальні положення стосовно яких закріплені в главі 27 ГК України. З одного боку, такі санкції є новелою цього Кодексу, а з іншого боку – вони існували і до його прийняття. Разом із тим, адміністративно-господарські санкції не були зведені в єдиний інструмент державного впливу на економіку, не були встановлені їх основні види, а також єдиний порядок та умови застосування [1, c. 264]. Один із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф. Треба зазначити, що останнім часом висуваються певні пропозиції та проводяться спеціальні наукові дослідження щодо його удосконалення, ефективності, сутності та особливостей.

Проблематикою адміністративно-господарських санкцій займались такі науковці як: В. Щербіна, О Подцерковний, А. Папаика, Е. Белінский, В. Коростей, Н. Шевченко, Т. Грень та інші, однак вони не дійшли до спільного вирішення проблеми застосування штрафних санкцій на правопорушників в сфері господарювання.

У цій роботі ми хочемо розглянути і вдосконалити застосування адміністративно-господарського штрафу. Для досягнення поставленої мети ми пропонуємо розглянути спочатку що таке адміністративно-господарські санкції, їх види, зробити порівняння адміністративно-господарського штрафу з кримінальним і адміністративним штрафами, а потім внести свої пропозиції щодо його вдосконалення.

Згідно зі ст. 238 ГК України, адміністративно-господарські санкції – це заходи організаційно-правового або майнового характеру, що застосовуються уповноваженими органами державної влади і органами місцевого самоврядування та спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання і ліквідацію його наслідків. В юридичній літературі зверталась увага на відповідні недоліки визначення цього поняття. Зокрема, це стосується визначення мети таких санкцій, строків їх застосування, видів адміністративно-господарських санкцій, оскільки, на думку Д. Лук’янця, серед наведених у ст. 239 ГК України санкціями є не тільки санкції, але й заходи юридичної відповідальності. Так, він вважає, що штраф є заходом юридичної відповідальності, але не може вважатися адміністративно-господарською санкцією в розумінні ст. 238 ГК України [2, c. 12]. Разом із тим, автор не розмежовує поняття «заходи відповідальності» та «санкція», оскільки до теперішнього часу в юридичній науці відсутня єдність щодо визначення цих понять. У той час, як зазначають Д.Х. Липницький та Г.Д. Болотова, деякі автори ці поняття розглядають, як тотожні [3, c. 866].

В юридичній літературі наводять відповідні ознаки адміністративно-господарських санкцій. Так, виходячи з положень ст. 238 ГК України, виділяють наступні характерні ознаки цих санкцій:

1) це заходи організаційно-правового або майнового характеру;

2) вони використовуються тільки у вертикальних відносинах [4, c. 13];

3) застосовуються з метою припинення правопорушення та ліквідації його наслідків;

4) застосовуються переважно в адміністративному порядку, рідше – в судовому;

5) застосовуються виключно до суб’єктів господарювання;

6) підставами застосування таких санкцій є порушення встановлених законодавчими актами правил чи вимог здійснення господарської діяльності.

Окрім того, інколи називають й інші ознаки:

1) можливість оскарження в суді рішень про застосування таких санкцій;

2) спеціальні строки їх застосування;

3) особливий порядок встановлення адміністративно-господарських санкцій (виключно законами або кодексом);

4) неможливість встановлення цих санкцій в договорі [5].

Отже, серед основних рис, що відрізняють адміністративно-господарські санкції від інших господарських санкцій, можна назвати:

– вони застосовуються за порушення норм законодавства щодо умов, вимог чи правил здійснення господарської діяльності;

– повноваженнями щодо їх застосування наділені органи державної влади та органи місцевого самоврядування, до компетенції яких входить контроль за дотриманням відповідних актів законодавства у сфері господарювання;

– правовою підставою їх застосування є виключно закон, в якому визначається протиправна поведінка суб’єктів господарювання.

Разом із тим, стосовно положення ст. 239 ГК України, відповідно до якого адміністративно-господарські санкції можуть встановлюватись лише законами, слід мати на увазі, що численні спеціальні закони, які були прийняті до введення в дію ГК України передбачають можливість встановлення адміністративно-господарських санкцій підзаконними актами, та які до теперішнього часу зберегли свою чинність й після введення в дію цього Кодексу. Так, відповідно до ч. 4 ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України має право застосовувати до банків штрафи відповідно до положень, затверджених правлінням Національного банку [6]. Ця стаття обмежує лише розмір таких штрафів одним відсотком суми зареєстрованого статутного капіталу. Згідно зі ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України має право встановлювати штрафи за цілу низку порушень валютного законодавства [7].

Прикладами підзаконних нормативно-правових актів, якими встановлено адміністративно-господарські санкції, можуть бути й інші. Так, серед них Укази Президента України, що були видані до 28 червня 1999 р. та набули чинність відповідно до п. 14 Перехідних положень Конституції України. Зокрема, Указом Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» встановлено штраф за одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації відповідного договору [8].

Фактичною підставою застосування адміністративно-господарських санкцій є правопорушення, якого припустився суб’єкт господарювання.

Питання щодо вини такого суб’єкта як умови застосування цих санкцій вирішується на загальних засадах. Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. З цього слідує, що за загальним правилом учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності тільки за наявності його вини. Зазначену норму в частині відповідальності треба застосовувати з урахуванням ч. 1 ст. 614 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Тому суб’єкт господарювання відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності тільки при наявності його вини у випадках, встановлених законом. Водночас слід зазначити, що аналіз практики застосування адміністративно-господарських санкцій вказує на те, що у більшості випадків питання вини не піднімається.

Ще одне питання щодо адміністративно-господарських санкцій стосується їх видів, перелік яких закріплено в ст.239 ГК України, зокрема, це:

1) вилучення прибутку (доходу);

2) адміністративно-господарський штраф;

3) стягнення зборів (обов’язкових платежів);

4) застосування антидемпінгових заходів;

5) припинення експортно-імпортних операцій;

6) застосування індивідуального режиму ліцензування;

7) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарю-вання певних видів господарської діяльності суб’єкта господарювання окремих видів господарської діяльності;

8) анулювання ліцензії (патенту)

9) обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;

10) скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єктів господарю-вання.

Крім того, зазначеною статтею передбачається, що вказаний перелік не є вичерпним, оскільки допускається застосування й інших адміністративно-господарських санкцій, які встановлено ГК України та іншими законами. Зокрема, до адміністративно-господарських санкцій мають бути віднесені заходи впливу, встановлені в ст. 73 Закону «Про банки та банківську діяльність», ст. 40 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [9] та багатьма іншими.

Водночас в юридичній літературі неодноразово зверталась увага на проблемні питання стосовно видів адміністративно-господарських санкцій. Так, на думку М. Лук’янця, значна частина санкцій, наведених у цьому переліку, за своїм змістом не відповідає визначенню адміністративно-господарських санкцій у ст. 238 ГК України [2, с.12]. Разом із цим доречною в цьому випадку є точка зору В.С. Щербини, яка полягає в тому, що нечіткість і неповнота визначення в ч. 1 ст. 238 ГК України мети застосування адміністративно-господарських санкцій (в тому числі і відсутність вказівки на каральну функцію застосування цих санкцій) не повинні слугувати головним (визначальним) критерієм віднесення тих або інших заходів впливу до адміністративно-господарських санкцій, а також протиставлення їх заходам юридичної відповідальності [10, c. 184].

Положення щодо адміністративно-господарських санкцій та адміністративної відповідальності були розмежовані Е. Демським, який вважає, що ні загальні риси, ні ознаки, ні розгляд справ правопорушення в сфері господарювання та притягнення до відповідальності в адміністративному порядку ще не означає, що адміністративно-господарські санкції відносяться до адміністративної відповідальності юридичних осіб. А використання законодавцем вже напрацьованих механізмів та юридичних режимів, апробованих практикою при застосуванні адміністративно-господарських санкцій, є правомірним, доцільним та економічно виправданим [11].

В цій роботі, як зазначалося вище, ми розглянемо й такий вид стягнення і водночас покарання як штраф.

Перш за все, слід з’ясувати що розуміється під штрафом. Наприклад, в кримінальному праві штраф виступає одним з видів покарання (п. 1 ст. 51 Кримінального кодексу України) і являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, та має на меті виправлення і перевиховання людини, а також запобігання вчиненню нових злочинів і тягне судимість винного. Це вид покарання, який полягає в грошовому стягненні в прибуток держави певної суми. Штраф як кримінальне покарання застосовується тільки до особи яка вчинила злочин, має особистий характер, призначається тільки судом публічно від імені держави. Штраф в кримінальному праві передбачений як основне і додаткове покарання у випадках і межах, установлених кримінальним законом за менш небезпечні злочини, що вчинюються в основному з корисливою метою або завдають майнову шкоду. Як основний вид покарання штраф широко диференційований (ст. 53 КК). Конкретний його розмір визначається виходячи з тяжкості скоєного злочину і майнового стану винного. А щоб він виконав караний, запобіжний і виховний вплив, його розмір визначається так, щоб він був відчутним, але посильним для засудженого. Одночасно з накладенням штрафу судом вирішується питання про відшкодування завданої шкоди потерпілим від злочину громадянам і організаціям. У випадку злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену його суму покаранням у вигляді виправних робіт (ч. 5 ст. 53 КК).

У Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) штраф є видом адміністративних стягнень за правопорушення (проступки), якими визнаються протиправні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Адміністративна відповідальність у вигляді штрафу настає за адміністративні проступки та застосовується різними органами державного управління (статті 218-244 12 КУпАП).

Згідно зі ст. 38 адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення підвідомчі суду (судді).

Виплата адміністративного штрафу на відміну від адміністративно-господарських відбувається правопорушником такими способами:

– добровільно на місці вчинення правопорушення;

– добровільно через Ощадбанк не пізніше як через 15 днів з дня вручен-ня йому постанови. У разі оскарження або опротестування постанови – не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про те, що скарга (протест) залишилися без задоволення. На період оскарження (опротестування) виконання зупиняється. Контроль за правильним та своєчасним виконанням постанов про накладення адміністративного стягнення покладається на орган (посадову особу), який їх виніс. Правопорушник має бути своєчасно ознайомлений з нею;

– із заробітної плати, пенсії тощо (відповідно до ч. 2 ст. 307 КУпАП при відсутності самостійного заробітку в осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх заміняють. Постанова надсилається на виконання до бухгалтерії підприємства, організації, установи органом, який її виніс. У разі вчинення правопорушення посадовою особою забороняється стягнення за рахунок коштів підприємств);

– примусово державним виконавцем шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника, а також на його частку в спільній власності. Якщо боржник не працює, не займається підприємницькою діяльністю, не отримує доходів, державний виконавець перевіряє його майнове становище за місцем мешкання. Закон України «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцеві у разі необхідності винести постанову про розшук майна боржника. Це дає можливість державному виконавцеві зробити запити до різних установ з метою виявлення доходів боржника та майна, що належить йому на праві власності [12].

В ст. 241 ГК України вказано, що штрафом є грошова сума, виплачувана суб’єктом господарювання до відповідного бюджету при порушенні ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

До особливостей адміністративно-господарських штрафів відноситься встановлення строків їх застосування, які передбачені ст. 250 ГК України та іншими законами, та застосовуються, як правило, в адміністративному порядку. Так, згідно з цією статтею, граничний строк застосування таких санкцій не може перевищувати шести місяців з дня виявлення порушення і одного року з дня порушення суб’єктом господарської діяльності правил здійснення господарської діяльності. При цьому заслуговує на увагу думка В.С. Щербини стосовно того, що строки застосування адміністративно-господарських штрафів до суб’єктів господарювання, встановлені в ст. 250 ГК України, по-перше, не відносяться до позовної давності, по-друге, істотно від неї відрізняються [10].

Разом із тим у ст. 250 ГК України передбачена можливість встановлення інших строків застосування адміністративно-господарських штрафів в законах. Так, наприклад, стосовно порушень податкового законодавства спеціальні строки застосування штрафів не встановлено. Але ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» формулює низку правових конструкцій, що охоплюються терміном «строки давності». За винятками, які встановлені названою статтею, та які не передбачають застосування строку давності (п. 15.1.2 ч. 15.1 ст. 15 згаданого Закону), штраф, може бути самостійно визначене податковим органом не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку податкової декларації, а у разі, коли податкова декларація подана пізніше – впродовж 1095 дня після подання декларації. Якщо платник податків відмовився самостійно погасити нараховане податковим органом податкове зобов’язання, податковий борг, що виник у зв’язку з цим, може бути стягнутий впродовж наступних 1095 днів після узгодження податкового зобов’язання (днем узгодження при цьому буде вважатись день отримання платником податків податкового повідомлення, яким визначене податкове зобов’язання, або день отримання рішення за результатами апеляційного узгодження податкового зобов’язання) [13].

Отже, штраф є найпоширенішим стягненням, яке передбачається майже за всі правопорушення та, на відміну від інших санкцій, може застосовуватися у зазначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями. На практиці застосування адміністративного штрафу становить переважну більшість стягнень із всіх застосованих – більше 90% [14, c. 23]. Домінування штрафу в адміністративно-юрисдикційній практиці в літературі пояснюється, по-перше, поширеністю цієї санкції і, по-друге, можливістю оперативного і гнучкого його використання як засобу впливу на матеріальні інтереси правопорушника [15, c. 214]. Навіть в минулому штрафу відводилося важливе місце, наприклад, адміністративно-штрафній практиці відомі випадки стягнення штрафу у натуральній формі [16, c. 63].

Проблема застосування адміністративно-господарських штрафів все ж таки залишається, тому з погляду на викладене, враховуючи рівень правопорушень в галузі господарювання і матеріального добробуту суб’єктів господарювання, а також з метою встановлення законодавчих орієнтирів доцільно було б внести такі зміни:

1. Встановити строк виплати так, як і в адміністративному законодавстві, що дасть змогу для швидкої компенсації шкоди заподіяної правопорушенням майнового характеру.

2. Встановити преюдицію, тобто встановити кримінальну відповідальність як за повторність самого правопорушення, так і за порушення строків застосування адміністративно-господарських санкцій, що в свою чергу надасть гарантію виплати штрафу.

Список використаної літератури:

1. Подцерковный О. П. Хозяйственно-правовые санкции / О. П. Подцерковный // Хозяйственное право Украины / Под ред. А. С. Васильева, О. П. Подцерковного. – [2-е изд., перераб. и доп.] – Х. : ООО «Одиссей», 2006. – С. 263–279.

2. Лук’янець Д. Про правову природу адміністративно-господарських санкцій /Д. Лук’янець // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 10–15.

3. Липницкий Д. Х. Понятие и виды санкций по хозяйственному праву / Липницкий Д. Х., Болотова А. Г. // Хозяйственное право : учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, В. В. Хахулин и др. ; под ред. Мамутова В. К. – К. : Юринком Интер, 2002. – С. 864–871.

4. Заринова О. И. Хозяйственный кодекс Украины: науч.-практ. комментарий / О. И. Заринова, Е. О. Харитонов, В. М. Коссак – Х. : Одиссей, 2006. – 40 с.

5. Качмар О. Админсанкции по Хозкодексу. Взгляд на правовую природу административно-хозяйственных санкций / О. Качмар // Юридическая практика. – 28 августа 2007.

6. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.

7. Про систему валютного регулювання і валютного контролю : Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

8. Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства : Указ Президента України від 27 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 27. – Ст. 79.

9. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12 серпня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.

10. Щербина В. С. Адміністративно-господарські санкції в системі заходів господарсько-правової відповідальності / В. С. Щербина // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 2. – С. 180–185.

11. Демский Э. Соотношение административной и хозяйственной ответственности / Э. Демский // Юридическая практика. – 4 травня 2005.

12. Гребьонкіна Л. Порядок стягнення штрафів [Електронний ресурс] / Гребьонкіна Л. // Право України. – 2001. – № 2. – С. 119, 140 – Режим доступу до журн. : [Електронний ресурс] http://www.pravoznavec.com.ua/period/chapter/2/16/497

13. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами : Закон України від 21 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України – 2001. – № 10. – Ст. 44.

14. Коломоєць Т. О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України. / Т. О. Коломоєць – Запоріжжя, 2000. – 263 с.

15. Васильєв A. C. Административное право Украины: учебное пособие / A. C. Васильєв – X. : Одиссей, 2001. – 288 с.

16. Ващенко С. В. Адміністративна відповідальність: навчальний посібник / С. В. Ващенко, В. Г. Поліщук – Запоріжжя : Юридичний інститут МВС України, 2001. – 142 с.

Науковий керівник – Калмиков Д.О., к.ю.н., старший викладач кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экономико-правовые проблемы: вызовы современности”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка