Проблеми охорони земель в Україні

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду часу через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувним, найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля. Ці чинники призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Мета даної роботи полягає в з’ясуванні причин екологічного забруднення земель і знаходження шляхів вдосконалення охорони земель від негативного впливу людини.

В останній час проблемам охорони земельних ресурсів надається надзвичайна увага, яка підтверджується науковими працями вчених та прийнятим законодавством с сфері користування і охорони земель. Розробкою даної проблеми займалися такі діячі, як: Колесник І.А., Третяк А.М., Мартин А.Г., Плахотнік А.В., Андрейцев В.І., Дмитренко В.І.

Мартин А.Г. дотримується думки про те, що значними забрудниками землі є житлово-комунальне господарство та військово-промисловий комплекс. Житлово-комунальне господарство здійснює інтенсивне будівництво житла, доріг та інших господарських об’єктів, що пов'язано з відчуженням родючих земель та утворенням величезної кількості будівельного сміття. Середовище забруднюють побутове сміття, харчові відходи, непридатні предмети домашнього вжитку [5, с. 4].

Третяк А.М. зазначав, що найважливішою причиною забруднення земель являється антропогенна діяльності: промислова, сільськогосподарська й побутова. Основна маса промислових відходів утворюється на підприємствах таких галузей: гірничої й гірничо-хімічної (відвали порід, шлаки, "хвости" після збагачення та ін.); чорної металургії (шлаки, шлами, колотни, колошниковий пил та ін.); металообробної (стружка, браковані вироби, ливарні відходи та ін.); енергетичного комплексу (шлаки, попіл, ядерні відходи та ін.); хімічної та суміжних галузей (фосфогіпс, галіт, цементний пил, пластмаса та ін.) [8, с. 7].

Серед основних причин, які призводять до забруднення ґрунту та земель в цілому, а також погіршення їхнього становища науковці відмічають:

- високе сільськогосподарське освоєння земельного фонду;

- інтенсивна оранка земель з розчленованим рельєфом;

- забруднення грунтів промисловими викидами і відходами;

- не правильне застосування агрохімікатів;

- хімічне, радіоактивне забруднення;

- засолення, підкислення, передусім водної та вітрової ерозії.

Погоджуючись із думкою вчених, вважаємо що найбільшого негативного впливу земельні ресурси зазнають саме через вплив людини на природу, тобто через антропогенний фактор, адже людство з кожним роком розширює своє виробництво, збільшує ділянки землі для сільськогосподарського призначення, залучає все більше техніки та збільшує обсяг викидів і відходів виробництва.

Більшість вчених вважають, що забруднення землі відбувається, перш за все, в результаті антропогенної діяльності, однак мало хто з них розглядає природний фактор, який негативно впливає на землю. Також у працях вчених відсутня думка про те, що причиною цієї проблеми є низький рівень екологічної свідомості суспільства. До того ж недосконалість земельного законодавства полягає в тому, що закони не реалізуються належним чином на практиці. Тому це коло питань являється невирішеним і потребує запровадження дієвих заходів, аби протидіяти даній проблемі. Така ситуація потребує негайного вирішення, забезпечення охорони земель та відновлення їхньої природної користі і родючості.

Під впливом природних процесів, які відбуваються в космосі та земній корі і супроводжуються стихійними лихами (падіння метеоритів, землетруси, буревії, повені та ін.), руйнуються природні ландшафти, господарські будівлі, знищуються сільськогосподарські угіддя. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призводить до того, що населення, порушуючи земельне законодавство, не розуміє, що вчинює правопорушення, а отже, і те, що своїми діями забруднює земельні ресурси, а іноді, навіть і розуміючи характер своїх дій, нехтує встановленими правилами та законодавством, ставиться до проблеми забруднення земель байдуже.

Ст. 14 КУ встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави [1]. Правова охорона земель є важливою складовою частиною охорони навколишнього природного середовища, початком шляху до екологічної безпеки, яка має стати складовою частиною національної безпеки України. Як зазначається в ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» охорона земель – система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Охорона земель забезпечується, державним контролем, який згідно законодавства України покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади по земельних ресурсах, у системі якої для цього утворена Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і спеціально уповноважений орган виконавчої влади охорони навколишнього природного середовища, у системі якого здійснення відповідного контролю покладено на Державну екологічну інспекцію [4, ст. 5-9].

Закон України «Про охорону земель» закріплює систему заходів у галузі охорони земель:

державна комплексна система спостережень;

розробка загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;

створення екологічної мережі;

здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

стандартизацію і нормування.

Отже, ґрунтуючись на вищевикладеному, можна запропонувати наступні заходи для вдосконалення правового механізму охорони земель:

зміцнити державний контроль за забезпеченням охорони земель шляхом надання таким органам права на позапланові перевірки стану земель;

забезпечити розвиток виховання населення в дусі дотримання екологічних законів та встановлених норм, запровадити додаткові заняття та лекції серед школярів, студентів, працюючої частини населення безпосередньо за місцем роботи на тему охорони землі, а також збільшити на вулицях міст і інших населених пунктів кількість плакатів з закликами про дотримання екологічних норм та не забруднення земель;

зобов’язати власників землі та землекористувачів до розробки робочих проектів землеустрою щодо рекультивації земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення;

відвести відповідні ділянки землі для скидів виробництва, на яких би зосереджувалися відходи, що дало б змогу зберегти інші землі від забруднюючих речовин;

здійснювати заліснення земель, яке б дало змогу захистити їх від ерозії, відновити природні властивості.

Впровадження таких заходів допомогло б зменшити кількість правопорушень і злочинів в сфері охорони і використання земель, що позитивно вплинуло б на природну корисну властивість земельних ресурсів. Виховання населення в дусі суворого дотримання земельного законодавства забезпечило б усвідомлення людьми негативних наслідків, які можуть настати внаслідок їх діяльності та відвернути ці наслідки, а заліснення земель допомогло б захистити їх від вивітрювання та ерозії, що дало б змогу зберегти родючий поверхневий шар землі, яким так здавна славилася Україна.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. – Х.: ООО «Одисей», 2007. – 64 с.

2. Земельний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одисей», 2010. – 120 с.

3. Закон України "Про охорону земель"// Урядовий кур'єр (Орієнтир). – 2003. – № 144.

4. Закон України " Про державний контроль за використанням та охороною земель"// Урядовий кур'єр (Орієнтир). – 2003. – 23 липня. – № 134.

5. Добряк Д.С., Мартин А.Г., Паламарчук Л.В.. Актуальні проблеми законодавчого забезпечення розвитку ринку земель в Україні. – Землеустрій і кадастр. – № 1. – 2006. – с. 3 – 7.

6. Колесник І. А. Ефективність використання земельних ресурсів // Економіка АПК. – 2001. - №5. – с. 47 – 49.

7. Онищенко О. Особливості сучасних земельних відносин в Україні // Економіка України. – 2001. - №9. – с. 56 – 58.

8. Третяк А. М. Стан та проблеми управління земельними ресурсами в Україні // Вісник аграрної науки. – 2001. - №8. – с. 5 – 11.

Науковий керівник – Г.И. Волкова, старший викладач кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка.

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экономико-правовые проблемы: вызовы современности”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.