Деякі аспекти проблем правового регулювання земельних відносин, та їх передумови

В ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.Відповідно до статті 14 земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави [1, с. 6].

За останні роки в Україні відбулися суттєві зміни в формах власності на землю. Збільшення кількості земельних власників потребує зміни механізму регулювання земельних відносин, в першу чергу в зв’язку з загостренням питань використання і охорони земельних ресурсів. В зв’язку з цим проблема державного управління земельними ресурсами стає все більш актуальною.

Земельна реформа в Україні триває вже двадцятий рік (з 1990 року), але цей досить тривалий період реформування так і не став запорукою формування сталого землекористування, а поточний стан земельних відносин можна вважати кризовим і таким, що стримує розвиток продуктивних сил.

В силу, як окремих системних прорахунків авторів земельної реформи, так і недостатнього ресурсного її забезпечення, більшість задекларованих цілей земельного реформування дотепер залишаються не досягнутими, зокрема [5, с. 290]:

– не відбулося удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві, натомість здійснена тотальна парцеляція товарних сільськогосподарських землекористувань, а також фіксація створеної неефективної системи землеволодіння забороною на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

– подальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах відбувається переважно у напрямку приватизації земель територіальних громад, яке нерідко здійснюється в умовах «колективної безвідповідальності» розпорядників землі – органів місцевого самоврядування, що стає причиною безсистемної урбанізації та ускладнення умов для просторового розвитку містобудівних систем;

– законодавчо заблоковано найбільший сегмент ринку земель – ринковий оборот земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського, які становлять 45,7% від площі держави;

– обмежений характер має кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечне кредитування, яке здійснювалось виключно щодо земельних ділянок несільськогосподарського призначення і істотно обмежилось внаслідок фінансово-економічної кризи, що розпочалась у 2008 році;

– зберігається неефективний механізм справляння плати за землю, який був запроваджений ще у 1992 році, базується на спрощених підходах до визначення податкової бази та передбачає значну кількість виключень із загального режиму оподаткування, що не дозволяє розглядати земельний податок на повноцінну фінансову основу місцевого самоврядування та регіонального розвитку;

– не здійснюється моніторинг земель, не встановлений порядок ведення державного земельного кадастру, відсутня система реєстрації прав на нерухоме майно, що унеможливлює ефективне гарантування прав на землю та дієвий державний контроль за використанням та охороною земель;

– надзвичайно недосконалим залишається землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи, яке звелось до розробки проектів відведення при наданні земельних ділянок та оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, внаслідок чого практично втрачений науково-технічний потенціал землеустрою, практично повністю деградувала землевпорядна наука;

– не можна вважати ефективною створену систему державного управління земельними ресурсами, яка приділяє основну увагу перерозподілу землі як майна, не вирішуючи проблеми охорони земель як основного національного багатства;

– масовість порушень земельного законодавства та норм раціонального природокористування свідчить про недосконалість організаційно-правових механізмів контролю за використанням та охороною земель;

– залишається незавершеною нормативно-правова та методична база розвитку земельних відносин.

Проведена в державі земельна реформа, мала своїм головним наслідком лише соціалізацію землі – її перерозподіл між населенням. При цьому при проведенні реформи було знехтуване значення землі як ресурсу територіального розвитку продуктивних сил та базисного компоненту довкілля, що в сучасних умовах стало причиною виникнення низки кризових явищ економічного та екологічного характеру у землекористуванні, складність вирішення яких істотно ускладнюється відносинами власності.

Таким чином, досить важливим завданням землевпорядної, економічної та правової науки стає розроблення цілісної системи заходів, яка дозволить гармонізувати економічний, екологічний та соціальний напрями оптимізації використання земельно-ресурсного потенціалу України.

Однією з причин недостатньої розвинутості та недоліків дійсних в країні земельних відносин є земельна реформа. Але тепер необхідно провести докладніший аналіз земельних відносин та виявити можливі недоліки та актуальні в наш час проблеми.

Проблематика регулювання даної теми є предметом досліджень широкого кола вітчизняних науковців, таких як Д.І. Бабміндра, І.К. Бистряков, П.І. Гайдуцький, А.С. Даниленко, Й.М. Дорош, О.Ф. Ковалишин, А.М. Мірошниченко, Л.Я. Новаковський, О.С. Новоторов, С.О. Осипчук, П.Т. Саблук, А.М. Третяк, М.М. Федоров, М.А. Хвесик, А.Д. Юрченко та інших, але данне питання всерівно залишається недослідженим до кінця й відкритим на даному етапі розвитку, нашої держави.

Стаття 2 Земельного кодексу України [2, с. 6] дає визначення поняття «земельних відносин» як суспільних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Сам термін «регулювання» (від лат. regulo – впорядковую) тлумачиться як упорядковування, внесення порядку, системи в якусь діяльність, управління чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі [6, с. 548]. Відповідно під поняттям «державне регулювання земельних відносин» слід розуміти цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, який здійснюється у відповідності із земельним законодавством та покликаний забезпечити упорядкування цих відносин і формування сталого землекористування [7, с. 24].

Аналіз існуючих проблем землекористування, на які неодноразово зверталась увага Президента, Верховної Ради, а також Ради національної безпеки та оборони України, дозволяє окреслити у загальних рисах пріоритетні завдання удосконалення нормативно-правової бази регулювання земельних відносин. На нашу думку вони такі:

– сприяння якомога повнішому забезпеченню галузей економіки, суб’єктів економічної діяльності та громадян земельними ресурсами;

– гарантування конституційних прав на землю та захисту земельної власності;

– забезпечення дієвого державного контролю за раціональним використанням та охороною земель;

– підвищення ефективності управління землями державної власності;

– забезпечення охорони земель та формування сталого землекористування.

Проаналізувавши вище викладену ситуацію , ми дійшли висновку ,що реалізація пріоритетних завдань шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів (або внесення змін до існуючих) дасть змогу створити правову основу для формування в Україні сталого землекористування. В економічній сфері має підвищитись інвестиційна привабливість українського землекористування, а завдяки більш раціональному використанню природно-ресурсного потенціалу земель зросте ефективність виробництва. В екологічній сфері мають бути створені гарантії техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини, збереження та збагачення довкілля. Соціальна сфера має бути покращена завдяки поліпшенню умов праці і життя сільського населення, створенню та підтримці повноцінного життєвого середовище, усунення регіональних відмінностей в умовах життєдіяльності.

Використана література:

1. Конституція України від 28.06.96р. // Відомості Верховної Ради України, 1996р., N 30.

2. Земельний кодекс України від 25.10.01р. // Відомості Верховної Ради України, 2002р, N 3-4, ст. 27.

3. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.03р.// Відомості Верховної Ради України, 2003р., N 39, ст.350

4. Постанова Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу» 18.12.90р.// Відомості Верховної Ради України, 1991р, N 10, ст.100

5. Мартин А.Г. Євсюков Т.О. Стан земельних відносин як стримуючий фактор розвитку продуктивних сил України // Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Київ, 20 березня 2009 р.: У 3-х частинах / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2009. Ч.3 – С. 289-292.

6. Новий словник іншомовних слів. – К.: Аконіт, 2007р. – 848 c.

7. Мартин А. Економічне регулювання земельних відносин: як виправити недоліки // Землевпорядний вісник. – № 6 – 2009р. – С. 22-29.

Науковий керівник – Г.И. Волкова, старший викладач кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка.

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экономико-правовые проблемы: вызовы современности”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.