Про поліпшення питного водопостачання та охорони вод в Україні

Вода – основа життя, вона відіграє виняткову роль у процесах обміну речовин, без яких життя не можливе. Загальні запаси води на земній кулі становлять близько 1390 млн куб. км, з них 96,4% – води морські. Водночас, спеціалісти вважають, що води, придатної для споживання, на планеті існує близько 2% від загальної кількості, зокрема, 80% становить вода, що знаходиться у льодовому покриві Землі, а питна вода озер, струмків і річок становить менше 0,001% загального водозапасу планети. За словами Генсека ООН Пан Гі Муна використання водних джерел нині вже перебуває на небезпечній межі, а економічна спрага ще зростатиме.

Охорона водних об'єктів за ступенем гостроти проблеми – є найбільш напруженою. Не врахування особливості формування водних ресурсів, їх двоєдиної ролі як елемента середовища і відновлюваного ресурсу в процесі підготовки та реалізації управлінських рішень, відсутність досконалого контролю, а також правовий нігілізм населення та варварське ставлення до водних об'єктів, призводить до катастрофічного їх стану, що загрожує існуванню всього живого.

До 1991 р. в Україні економічні санкції за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти не застосовувались. Загальноприйнятий у світі принцип «забруднювач платить» був впроваджений в нашій країні лише з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Нині держава повинна терміново вдосконалити еколого-економічні механізми використання ресурсів та сприяти залученню громадськості до подолання правового нігілізму у суспільстві, підвищення його еколого-правової культури.

В Україні розроблено багато нормативно-правових документів, які мали б вагомо впливати на діяльність щодо охорони вод, і на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Серед них базові – Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” (2002), «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», «Питна вода України на 2006-2020 роки» (2005 р.), Державна цільова соціальна програма першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, на період до 2010 року (2008).

Серйозною прогалиною у діяльності природоохоронних служб залишається механізм контролю та відсутність наукових методик його організації. Одна з причин неефективності цього механізму полягає в тому, що ціла низка міністерств і відомств самостійно контролює свою діяльність, а єдина цілісна система державного контролю в галузі охорони природи не функціонує.

Природоохоронні збори та розміри штрафів є чи не найнижчими в Європі, бо залишилися на рівні середини 90-х років минулого століття, коли більшість із них були прийняті.

Крім того, як свідчить досвід, з багатьох сотень порушень у сфері водного законодавства лише десятки оформляються у вигляді судових справ і лише поодинокі справи завершуються адекватними покараннями винних.

Що ми п’ємо або куди дивиться держсанепідемслужба?

Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, його воду п’ють близько 30 млн. громадян [19]. Три чверті питного водопостачання в країні здійснюється з поверхневих водотоків, більшість яких мають третій–шостий класи якості, тобто за рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та брудна, тоді як системи водопідготовки для пиття, приготування їжі розраховані на перший, максимум другий клас. Розрахунки на базі діючої класифікації якості води свідчать: 88 відсотків річок мають екологічний стан від «поганого» до «катастрофічного». Тобто вони непридатні для всіх видів водокористування [5].

Сучасний незадовільний стан водних об'єктів показує, що проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не знайшли вирішення, а й значно загострилися, особливо в останні роки. За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12 областях України визнано критичним, у 8 – незадовільним і тільки у 5 – задовільним [18].

Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сільських населених пунктів – понад 70 відсотків населення України [20].

Ситуація в Україні з водопостачанням сільських населених пунктів є однією з найгірших у Європі. Як вже зазначалося, нині в Україні тільки чверть сільського населення користуються послугами централізованих систем водопостачання. Решта населення для питних потреб користується місцевими джерелами – колодязями та саморобними свердловинами, прирусловими копанками, а також привізною водою. У 14 областях України та в Автономній Республіці Крим, налічується понад 1200 сільських населених пунктів, де проживає понад 700 тис. осіб, які частково або повністю користуються привізною та неякісною водою. Найгірша ситуація в південних областях, а також в промислово розвинених регіонах [6].

Отже, питне водопостачання країни майже на 80 відсотків забезпечується за рахунок поверхневих вод. Якість води у поверхневих водних об'єктах є вирішальним чинником санітарного та епідемічного благополуччя населення. І при цьому громадськості та й переконана органам влади відомі приклади, коли якісні підземні джерела використовують для промислових потреб (Павлоградвугілля) через їх дешевизну, а населення споживає дорогу і неякісну воду з дніпровського водогону.

Вище вже зазначалося що в Україні майже не залишилося якісних поверхневих вод. Отже, воду з колодців селяни використовують хіба що для господарських потреб на більшості території України. У сільській місцевості налічується понад 2 млн. шахтних та трубчастих колодязів і майже половина з них перебуває в незадовільному стані. У воді більшої з них виявлено вміст небезпечних органічних сполук, що у 3-5 разів, а в окремих випадках у 50-100 разів, перевищує допустимі санітарні норми [17].

На жаль внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині (Дніпропетровськ – Дніпродзержинськ, Новомосковськ – Павлоград, Кривий Ріг), а також на півдні України та в районі Житомир – Рівне. До забруднення підземних вод основних водоносних горизонтів призводить їх інтенсивна безсистемна експлуатація, в окремих випадках з перевищення водовідбору над затвердженими запасами, підтягування солоних морських вод, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижчих водоносних горизонтів.

В науковців існує думка, що кип'ятіння воду "вбиває", тому, за відсутності альтернативи, вони радять воду фільтрувати. Хоча за висновком тих же науковців, далеко не всі фільтри воду поліпшують, часто фільтрування води – це здійснення неприродного насильства над нею, зазначають спеціалісти.

В Україні найкраще пити природну воду з глибинних підземних джерел, особливо якщо вода є м’якою. Найбільш цілющою вважають води з курортних місць – Миргорода, Трускавця, Моршина, Сваляви.

Бюветну воду отримують із водоносних горизонтів глибокого залягання, які гідравлічно не зв'язані з поверхневими водами. Вона вирізняється високим ступенем чистоти, сприятливими органолептичними властивостями, що зумовлено їх доброю захищеністю. Але слід пам'ятати, що воду з бювету можна вживати у сирому вигляді не більше доби, особливо в теплу пору року.

Існують різні точки зору щодо талої води. Одні вважають її цілющою і зазначають, що структура замороженої і талої води подібна до структури води в нашому організмі. Однак, інші вчені не радять зловживати талою водою.

З метою поліпшення ситуації у питанні захисту вод, збереження водних угідь і поліпшення водного режиму та якості води водних об’єктів України пропонуємо здійснити низку заходів, зокрема:

1. Розробити Екологічний Кодекс України, у якому врахувати кращі здобутки національного законодавства та придатні для України надбання з Європейського досвіду.

2. Впровадити законодавчо–правове забезпечення доступу до інвестицій в природоохоронній сфері, процесу екологічного лізингу та екологічного страхування.

3. Виконавчим комітетам місцевих Рад та державним органам охорони навколишнього природного середовища потрібно значно посилити контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій.

4. Здійснювати розвиток систем водопровідно-каналізаційної мережі міст та інших населених пунктів.

5. Здійснювати моніторинг водних об’єктів та питної води.

6. Використати досвід зарубіжного законодавця для забезпечення позитивного впливу на відносини з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення водних об'єктів в Україні.

Література:

1. Конституція України від 28.06.96 р.

2. Водний кодекс України (поточна редакція) від 06.06.95 р. № 213/95-ВР.

3. Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” вiд 10.01.2002 № 2918-III

4. Закон України “Про загальнодержавну цільову програму "Питна вода України" на 2011-2020 роки” від 20.10.2011 № 3933-VI

5. Постанова Верховної Ради України “Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води” від 27.02.97 р. № 123/97-ВР

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Комплексну програму першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року” від 23.11.00 р. № 1735

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку відрахування до спеціальних фондів місцевих бюджетів 10 відсотків вартості питної води, яка подається через системи централізованого постачання з відхиленням від вимог стандартів” від 28.09.01 р. № 1282

8. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля” від 17.11.01 р. № 1551

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про колегію Державного комітету по водному господарству” від 13.09.02 р. № 1380

10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про продовження терміну виконання Програми поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії до 2007 року” від 25.12.02 р. № 1957

11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку водних ресурсів” від 23.04.03 р. № 568

12. Академік НАН України Владислав Гончарук: «Ми запропонували нові стандарти на питну воду, які принципово відрізняються від прийнятих у світі» // ДТ, №31 (811), 28.08.2010

13. Василенко С.Л. Экологическая безопасность водоснабжнения.: / Василенко С.Л.//– Харьков: ИД «Райдер», 2006. – 320 с.

14. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. Ред.кол.:...О.М. Маринич (відповід.ред.) та ін.- К.:”Українська Радянська енциклопедія” ім.М.П. Бажана, 1990.-т.2:З-О.-480с.

15. Горєв Л.М., Яцюк М.С. Водне господарство України. – 1998. - №№5-6

16. Екологія і закон. Екологічне законодавство України. Відп. ред. Андрейцев В.І. – К.: Юрінком Інтер, 1998

17. Копілевич В.А., Копілевич Д.В. Стан водних ресурсів сільських регіонів України та їх соціальні наслідки // 3б. наук. Статей “ Проблеми суспільно-політичних, гуманітарних та загальноосвітніх дисциплін в аграрному вузі. Пріоритетні засади й форми соціальної роботи на селі в умовах його трансформації ”. – Київ-Умань. 2006. Вип.2-3. – С.58-65

18. Новини НРКУ від 14.02.2011/ Режим доступу: http://nrcu.tvhall.tv/news/index.php?news=158360

19. Рак Д. Д. Вода – дар Божий. // : Відповідальність за створіння - сайт бюро УГКЦ з питань екології. – К.: Капелянський вісник № 34, 2011/ Режим доступу: http://ecoburougcc.org.ua/component/content/article/208

20. Сеген Н. Губит людей не пиво, губит людей вода. //: «Експедиція XXI» №4 (94) , 2010/ Режим доступу: http://www.exp21.com.ua/ecology/94-11.htm

Науковий керівник – Г.И. Волкова, старший викладач кафедри економико-правових дисциплин ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка.

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Экономико-правовые проблемы: вызовы современности”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.