Типові схеми рейдерських атак в сучасному корпоративному праві

Ринкова економіка України у своєму поступальному розвитку стає дедалі привабливішою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Але, разом з тим, недосконалість корпоративного законодавства гальмує цей процес. У сфері економічних, господарських та майнових відносин поширюються різного роду зловживання. Одним із таких проявів є протиправне поглинання або незаконне захоплення підприємств різної форми власності методами насильства, шантажу, підкупу та інших зловживань, що в правовій та економічній літературі отримало назву «рейдерство» [2]. Факт наявності цього явища беззаперечний, виникає ряд дискусій з приводу доцільності криміналізації даного явища, але в даній статті ми спробуємо розглянути лише типові схеми так званих «рейдерських атак».

Так, ряд правознавців виділяють чотири основні способи здійснення рейдерських атак або так звані «рейдерські схеми»: через акціонерний капітал, кредиторську заборгованість, органи управління та оспорювання підсумків приватизації [3]. Захоплення через акціонерний капітал свідчить про те, що він сильно розпорошений або недостатньо контролюється. Початком атаки є скупка акцій. Як правило, рейдери планують скупити близько 10-15% акцій – ця кількість є достатньою, щоб ініціювати проведення зборів акціонерів з «потрібним» порядком денним, наприклад, зміною керівництва підприємства. Акціонерне товариство, власником якого є трудовий колектив, - найпривабливіший об’єкт для рейдерства. Одержуючи невисокі зарплати, працівники без особливих коливань продадуть свої папери тому, хто пропонує ціну в 5-10 разів більше номінальної вартості, хоча всеодно менше її реальної вартості. Приклади застосування подібної практики досить відомі: дії компанії «Сармат», яка в свій час скупила акції через ІК «Керамент-Інвест» 41,5% акцій київського пивзаводу «Оболонь»; а також атака компанії «Кліринговий будинок» на черкаський «Азот» [1].

У другій половині 90-х років найбільш популярним способом було відібрання власності через кредиторську заборгованість. Застосовується він і сьогодні. Прострочені борги підприємства скуповуються в дрібних кредиторів за низькими цінами, потім консолідуються й пред’являються до одночасної виплати. Нездатність підприємства розрахуватися за своїми зобов’язаннями дає підстави для початку процедури банкрутства або санації з усіма наслідками, що випливають з цих процедур [1]. Завод, що перебуває на санації, не підконтрольний ані його власнику, ані менеджменту. Головна діюча особа – керуючий санацією, якого, як правило, рейдери легко можуть зацікавити співпрацею.

Однією зі слабких ланок підприємства, якою цікавляться рейдери, може бути наймане керівництво. Наділений значними повноваженнями директор може сприяти швидкому виведенню майна з підприємства на підконтрольні рейдеру структури. Таким чином, власник підприємства може залишитися з акціями, які нічого не варті. Менеджмент може легко спровокувати фінансові проблеми на підприємстві, наприклад, санкціонувавши купівлю сировини за завищеними цінами або взявши кредит під нереальні відсотки. Переконати керівництво діяти на користь рейдера можна різними способами: від звичайного підкупу до кримінального переслідування та погроз.

Інші фахівці, виділяють ще одну додаткову рейдерську схему – через складання фіктивних документів з пред’явленням позивних вимог, не тільки за допомогою корумпованого судді, а й за допомогою «своєї» людини в якості представника відповідача.

Досить цікавий аналіз нам пропонують на розсуд вчені О. Дічек та Ю. Нікітін. Так, ними досліджено понад двох тисяч рейдерських атак на підприємства, установи, організації та корпорації, що є членами Українського союзу промисловців та підприємців (з 2000 по 2008 рр., у рамках концепції корпоративної безпеки членів Українського союзу промисловців та підприємців), та аналіз судової практики дозволив визначити основні схеми та етапи дій рейдерів на шляху захоплення владних повноважень у керівництві підприємством чи компанією:

1. Замовлення. На цьому етапі рейдер здійснює вибір об’єкта. Тут неважлива послідовність: тобі замовили або ти сам запропонував потенційному покупцю свій варіант. Головною метою вибору є ліквідність підприємств, його основні фонди, нерухомість, земля на якій знаходиться цей об’єкт. У підготовці до другого етапу захоплення об’єкта рейдер заручається підтримкою реєстратора цінних паперів, податкової служби, правоохоронних органів, створює висококваліфіковану, підготовлену команду, акумулює вільний фінансовий капітал. Також шукає підтримки у судових і місцевих органах влади.

2. Атака. Цей етап виявляється у скупці рейдером акцій у акціонерів – за можливістю, і у тих, хто володіє незначною кількістю акцій. Це потрібно для нарощування загального права на управління. На даному етапі закінчуються дії в правовому полі, в рамках закону (тобто «біле рейдерство»), і вже можна казати про початок корпоративного конфлікту.

3. Дії, що не порушують законодавства, але виходять за рамки моралі («сіре рейдерство»). Вони передбачають:

- здійснення цілеспрямованої кампанії в ЗМІ з дискримінації менеджменту підприємства – «жертви»;

- дестабілізацію роботи підприємства шляхом різного роду запитів монітарного акціонера про господарську і організаційну діяльність;

- завдяки запитам акціонерів, депутатів, громадських організацій до органів прокуратури, МВС, податкової служби тощо дестабілізується робота підприємства через позачергові перевірки;

- з метою дискредитування та ізолювання від управлінських функцій осіб, які знаходяться в системі управління здійснюються спроби щодо порушення кримінальних справ відносно зазначених осіб правоохоронними органами;

- скуповуються дані реєстру підприємства у реєстратора.

Головна мета всіх цих дій – з’ясувати всю можливу інформацію про підприємство, дестабілізувати його роботу й увійти до керівництва підприємства.

Ідеальний варіант таких намірів – купівля контрольного пакету акцій (50% + 1 акція): тоді на підставі закону вирішуються всі проблеми. Для легального захоплення достатньо мати і блокуючи 40%-й пакет акцій плюс одна [2]. У цьому випадку, відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», зібрання акціонерів без участі такого акціонера провести загальні збори неможливо. В свою чергу, маючи 10% акцій, можна призначити своїх представників для контролю над реєстрацією акціонерів на загальних зборах. Тоді залишається лише зірвати явку супротивників на збори, що і робиться різними методами.

Як свідчить досвід Українського союзу підприємців та промисловців, для проведення самої атаки достатньо і однієї акції. Схема такої операції наступна:

по-перше, за розпорядженням замовника рейдери скуповують акцію для участі у зборах;

по-друге, починається тиск на керівництво з метою отримання господарської та фінансової звітності підприємства за звітний період;

по-третє, в разі надання інформації починаються судові позови, що в кінцевому варіанті змушує законних власників сісти за стіл переговорів і обговорити всі спірні питання. При виграші справи замовником (рейдером) обговорюється питання продажу самого підприємства, але ціна підприємства встановлюється, вже, звісно, рейдерами.

Така діяльність здійснюється практично без порушень норм Кримінального кодексу України чи іншого законодавства і є перехідним етапом від корпоративного конфлікту до безпосереднього «кримінального рейдерства».

4. Дії, пов’язані з порушенням законодавства – «чорне рейдерство».

В основі таких дій лежить неправомірне рішення суду, для чого призводять наступні кроки:

1-й крок – рейдер подає позовну заяву, яка задовольняється рішенням суду. Як показує практика, для рейдерів несуттєво, прийнято рішення на підставі закону чи з його порушенням. Головне полягає в тому, що відмінити рішення суду першої інстанції має право тільки суд вищої інстанції.

2-й крок – рейдер всіляко намагається затягнути процес розгляду скарги законного власника у вищій інстанції. За для цього, рейдер може використовувати будь-які дії спрямовані щодо здійснення тиску на судову установу, яка буде розглядати зазначену справу, здійснювати гальмування у термінах розгляду справи по суті, тощо.

3-й крок – під час дії рішення суду першої інстанції відбувається спроба заміни керівництва шляхом проведення перевиборів на зборах акціонерів. За неможливості зібрати кворум збори проводять з порушенням усіх передбачених норм. Після цього складають фіктивний протокол, який в подальшому використовується з метою захоплення керівних посад на підприємстві і перереєстрації підприємства у відповідних державних установах. Можливе також силове захоплення підприємства. Але і в цьому випадку обидві сторони, як правило, «сідають за стіл переговорів».

Аналіз таких силових захоплень дає підстави говорити, що останніми роками в них беруть участь (причому з різних сторін) як представники правоохоронних органів, так і недержавні служби безпеки.

4-й крок – якщо не вдалося захопити управління підприємством (попередньо здійснивши три кроки), координуються зусилля на новий розгляд справи в суді з метою прийняття такого рішення, яке потрібне рейдеру. При цьому, як правило, залучається «паралельний» реєстратор, який враховує права рейдера на управління, а якщо це не вдається, то рейдер підкуповує діючого реєстратора. Мета – сфальсифікувати право на управління, приписати собі акції до тієї кількості акцій, що вже є, з розрахунку 50% плюс одна акція.

5-й крок – передбачає дії, що пов’язані з продовженням неправомірних заходів (фіктивних зборів). Це змушує власника витрачати додаткові ресурси (часові, матеріальні, моральні) і, в кінцевому результаті розпочати переговори з рейдером.

6-й крок – активи захопленого підприємства кілька разів перепродаються на вторинному ринку з метою, начебто, знаходження сумлінного покупця, але в кінцевому результаті ним виявляється замовник рейдерської атаки.

Але, слід зазначити, що при тривалому протистоянні з обох боків заходи впливу рейдерської атаки можуть коригуватися і змінюватися залежно від особливостей того чи іншого підприємства. Все залежить від спланованих дій та фінансових можливостей замовника рейдерського захоплення підприємства.

Список використаної літератури

1. Бєліков О. Рейдерство в Україні – реалії сьогодення//Практика. – 2007. - № 4 (58). – С. 107.

2. Дічек О., Нікітін Ю. Рейдерство в Україні: правові ознаки і шляхи запобігання//Юридичний журнал. – 2008.- № 5. – С. 97.

3. Кальман О.Г., Погорецький М.А. Рейдерство: причини та заходи протидії//Вісник прокуратури України – 2008. - № 5 - С. 132.

4. Иншаков С.М. Криминология: Учебное пособие / МЮ РФ, Российская правовая академия. – М.: Юриспруденция, 2002. – 215 с.

5. Юридический энциклопедический словарь/ Гл. ред. А.Я. Сухарев; Ред. кол.: М.М. Богуславский, М.И. Козырь, Г.М. Миньковский и др. – М.: Сов. энциклопедия, 1984. – 415 с.

6. Юридична енциклопедія: В 6 т. / ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін.. – К.: Укр. енциклопедія, 1998. – т. 5: П – С. – 736 с.

Науковий керівник – Топольскова І.О., кандидат юридичних наук, заступник начальника кафедри кримінології, конфліктології та соціології ЛГУВС ім. Е.О. Дідоренка

Ця робота представлена на конкурс науков их робіт студентів „Економіка та право: проблеми та тенденції”, який проводиться на кафедрі економіко-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка